19.08.2002 09:05
Автор: гіггз
Джерело: http://www.samvydav.net/index.php?lang=u&materia...
Покоління формату А4
They shall not grow old, as we that are left grow old;
Age shall not weary them, nor the years condemn
At the going down of the sun and in the morning
We will remember them.
Laurence Binyon, Going down of the sun, 1915
У нас немає доказiв, що люди, яким зараз 23-27 рокiв, складають окреме поколiння – принципове вiдмiнне вiд всiх, кому зараз 22 або 28. Поколiння, про яке ми тут зiбралися поговорити, не має настiльки характерних особливостей, як baby-boomers або шестидесятники, щоб твердо i впевнено зайняли свою нiшу в iсторiї людства. Це поколiння ще не залишило жодних матерiальних результатiв свого iснування, тому важко передбачити, що воно залишить по собi. Припущення, що таке поколiння взагалi iснує, не базується анi на фактах, анi на прискiпливому аналiзi, анi на таємному знаннi, тому весь цей матерiал варто вважати дилетантською спробою написати невiдомо що невiдомо про що, висловити щось ефемерне i невловиме про щось ще бiльш ефемерне i невловиме.
Реальнiсть цього покоління неможливо довести, якщо знаєш хiба що з десяток людей приблизно цього вiку – абсолютно нерепрезентативну кiлькiсть. Тому, щоб нiчого не доводити, ми його просто вигадаємо.
Беручись до розповiдi до вигадане поколiння, ми виходили з видуманої нами, досить спiрної iдеї про те, яким важливим у життi кожної людини є перiод, коли їй 13-16 рокiв. Саме тодi, вирiшили ми, у морально-етичному розумiннi (як споживача певних суспiльних цiнностей) людину можна порiвняти з порожнiм сосудом, куди суспiльство намагається термiново напхати свої iдеологiчнi та свiтогляднi погляди. "Што такоє хорошо i што такоє плохо". Процес пхання розтягнутий у часi, проходить непомiтно i практично безболiсно, i, як наслiдок, роздiляє напiвдорослих людей призивного вiку на двi нерiвнi категорiї. Бiльшiсть засвоює запропонованi цiнностi, погоджується з ними , знаходить власне мiсце у загальнiй системi координат i визначає попереднiй, умовний вектор подальшої поведiнки. "Я хочу бути тим-то. Мати те-то. Досягти цього так-то". Iнша, значно менша група пiдлiткiв, зрозумiвши, якi цiнностi пропонує їм суспiльство, з тих або iнших причин та через особливостi психики вiдмовляється вiд запропонованого i шукає своє мiсце поза межами загально прийнятної системи координат. (Умовно кажучи, суспiльство визначає декiлька квадрантiв, половина з яких знаходиться у пiвплощинi зi знаком плюс, половина – зi знаком мiнус. Стовiдсотковi нон-конформiсти при такому розташуваннi знаходилися б у квадрантi мiнус-мiнус.) Дехто навiть намагається вибудувовати власну, альтернативну систему координат або запропонувати свою нульову точку. Проте, навiть не погоджуючись iз запропонованими орiєнтирами, нон-конформiсти знають про загальнi цiнностi i будь-якої митi можуть перевiрити власне мiсцезнаходження по вiдношенню до суспiльних осей Х та Y.
Для вигаданого поколiння перiод, описаний нами вище, припав на часи, коли iдеологiчно сталого суспiльства у класичному розумiннi не iснувало. Така вже доля випала на голови тодiшнiх пiдлiткiв – розвиватися посеред повної анархiї i тотальної дезорiєнтацiї. Куди ми йдемо? Що треба робити зараз, щоб жити завтра так, як ти хочеш? Як саме ти хочеш жити завтра? На цi питання не було вiдповiдей.
У 1987-1991 роках (можливо, навiть десь до 1994) панiвна до того iдеологiчна система координат – радянська – зникала. Чiткий обмежений набiр – МГУ, партквиток, робота за кордоном – що його пропонувала радянська iдеологiя, знецiнювався; стара система була вже безсилою нав'язати свої цiнностi, не маючи анi привабливих iдей, анi засобiв проштовхнути щось непривабливе у порожнi сосуди. Нова ж iдеологiчна система ще тiльки формувалася, була розмитою i невпевненою у собi, тому також не здатна була щось нав'язати або хоча б запропонувати. Проте важливим це було не для всiх. Попереднє поколiння на такому зламi часiв швидко зорiєнтувалося i пересiло з крiсел секретарiв райкомiв до крiсел перших осiб банкiв, приватних фiрм та телерадiокомпанiй – це була лише нова форма досягнення старих iдеологiчних цiлей. Молодшому ж поколiнню ще було не до iдеологiї. Коли ж прийшов i їхнiй час заповняти сосуди – десь на серединi дев'яностих – вакуума вже не було. Нова (назвемо її умовно – капiталiстична) система окрiпла вже достатньо, щоб рiшуче насаджувати свою систему координат. У нiй пiдлiткам пропонували стати рекетирами або юристами, шукати щастя там, де можна повнiше реалiзувати засвоєнi капiталiстичнi цiнностi. Нова система мала напоготовi й засоби досягнення цього – повернення елiтних учбових закладiв, чiтку градацiю спецiальностей на перспективнi, бажанi, кориснi, досяжнi, розшарування суспiльства, яке дозволяло точнiше визначати прiоритети i бажання.
Суспiльна свiтоглядна анархiя зачепила лише одне, вигадане нами поколiння.
Колишнi пiдлiтки подорослiшали, закiнчили випадковi вузи i влаштувалися на роботу.
Спробуємо описати, якими вони є сьогоднi.
Це поколiння не може зосередитися на власнiй кар'єрi, оскiльки не бачить кiнцевої мети, так само, як i не може виконувати роль тупих виконавцiв на нецiкавiй роботi заради чогось, щоб було б цiкавим поза роботою – будь-яка робота є нецiкавою, немає взагалi нiчого цiкавого анi на роботi, анi поза нею. Вони не заощаджують, тому що не знають, навiщо це робити – анi кришталеви люстри, анi лiмузiни не приходять їм у снах. Вигадане поколiння не зовсiм вербальне, але й не до кiнця цифрове. Воно з однаковим успiхом може читати зi звичайного паперу та з екрану монiтору - і з однаковою важкiстю втримує увагу пiсля першої сторiнки. Формат А4 є одиницею виміру його уваги у читанні і спілкуванні. А3 вже втомлює. Воно трошки грається в iгри, трошки слухає музику. Трошки курить.
Проте ризикнемо в черговий раз припустити, що анi амфетамiни, анi мп3-плеєри, анi мобiльнi телефони, анi Макдональдси, анi свобода слова, анi Зорянi вiйни не стануть, на нашу думку, характерною рисою тих, кому зараз вiд 23 до 27. Хiба що не знайдеться геть нiчого iншого, щоб їх охарактеризувати.
Наше вигадане поколiння все ще залишається пiдлiтком, який продовжує чекати, коли ж суспiльство розкладе перед ним свої цiнностi, щоб примiрити їх до себе. Але цього вже не станеться. Як у 25 неможливо навчити людину говорити, так само неможливо у 25 почати лiпити з неї члена суспiльства або його ворога.
Це вiчно молоде поколiння. Воно не розчаровується, але й не прагне. Воно не опинилося у мейнстрiмi, але й не занурилося в андеграунд. Воно ретельно перебирає все, що потрапляє до рук, але нi до чого не прикiпає серцем. Воно може робити все, але не може з'ясувати, що б воно хотiло робити.
Воно не накладає на себе руки, коли чогось не досягає, але й не плигає вiд щастя, коли досягає. Воно втрачає смак ще до того, як скуштувало. Iснування вигаданого поколiння можна вiдчувати, але його представникiв важко спiймати на гарячому. Воно є, i, одночасно, його немає.
– Треба писати, – рiшуче вiдреагував один двадцятип'ятирiчний знайомий, почувши про нашу iдею. – Уявляєте, якi будуть наслiдки для суспiльства!!!! Цiле втрачене поколiння!!!!!!
– А ти сам себе до нього вiдносиш?
– Я - нi.
Автор: гіггз
Джерело: http://www.samvydav.net/index.php?lang=u&materia...
Покоління формату А4
They shall not grow old, as we that are left grow old;
Age shall not weary them, nor the years condemn
At the going down of the sun and in the morning
We will remember them.
Laurence Binyon, Going down of the sun, 1915
У нас немає доказiв, що люди, яким зараз 23-27 рокiв, складають окреме поколiння – принципове вiдмiнне вiд всiх, кому зараз 22 або 28. Поколiння, про яке ми тут зiбралися поговорити, не має настiльки характерних особливостей, як baby-boomers або шестидесятники, щоб твердо i впевнено зайняли свою нiшу в iсторiї людства. Це поколiння ще не залишило жодних матерiальних результатiв свого iснування, тому важко передбачити, що воно залишить по собi. Припущення, що таке поколiння взагалi iснує, не базується анi на фактах, анi на прискiпливому аналiзi, анi на таємному знаннi, тому весь цей матерiал варто вважати дилетантською спробою написати невiдомо що невiдомо про що, висловити щось ефемерне i невловиме про щось ще бiльш ефемерне i невловиме.
Реальнiсть цього покоління неможливо довести, якщо знаєш хiба що з десяток людей приблизно цього вiку – абсолютно нерепрезентативну кiлькiсть. Тому, щоб нiчого не доводити, ми його просто вигадаємо.
Беручись до розповiдi до вигадане поколiння, ми виходили з видуманої нами, досить спiрної iдеї про те, яким важливим у життi кожної людини є перiод, коли їй 13-16 рокiв. Саме тодi, вирiшили ми, у морально-етичному розумiннi (як споживача певних суспiльних цiнностей) людину можна порiвняти з порожнiм сосудом, куди суспiльство намагається термiново напхати свої iдеологiчнi та свiтогляднi погляди. "Што такоє хорошо i што такоє плохо". Процес пхання розтягнутий у часi, проходить непомiтно i практично безболiсно, i, як наслiдок, роздiляє напiвдорослих людей призивного вiку на двi нерiвнi категорiї. Бiльшiсть засвоює запропонованi цiнностi, погоджується з ними , знаходить власне мiсце у загальнiй системi координат i визначає попереднiй, умовний вектор подальшої поведiнки. "Я хочу бути тим-то. Мати те-то. Досягти цього так-то". Iнша, значно менша група пiдлiткiв, зрозумiвши, якi цiнностi пропонує їм суспiльство, з тих або iнших причин та через особливостi психики вiдмовляється вiд запропонованого i шукає своє мiсце поза межами загально прийнятної системи координат. (Умовно кажучи, суспiльство визначає декiлька квадрантiв, половина з яких знаходиться у пiвплощинi зi знаком плюс, половина – зi знаком мiнус. Стовiдсотковi нон-конформiсти при такому розташуваннi знаходилися б у квадрантi мiнус-мiнус.) Дехто навiть намагається вибудувовати власну, альтернативну систему координат або запропонувати свою нульову точку. Проте, навiть не погоджуючись iз запропонованими орiєнтирами, нон-конформiсти знають про загальнi цiнностi i будь-якої митi можуть перевiрити власне мiсцезнаходження по вiдношенню до суспiльних осей Х та Y.
Для вигаданого поколiння перiод, описаний нами вище, припав на часи, коли iдеологiчно сталого суспiльства у класичному розумiннi не iснувало. Така вже доля випала на голови тодiшнiх пiдлiткiв – розвиватися посеред повної анархiї i тотальної дезорiєнтацiї. Куди ми йдемо? Що треба робити зараз, щоб жити завтра так, як ти хочеш? Як саме ти хочеш жити завтра? На цi питання не було вiдповiдей.
У 1987-1991 роках (можливо, навiть десь до 1994) панiвна до того iдеологiчна система координат – радянська – зникала. Чiткий обмежений набiр – МГУ, партквиток, робота за кордоном – що його пропонувала радянська iдеологiя, знецiнювався; стара система була вже безсилою нав'язати свої цiнностi, не маючи анi привабливих iдей, анi засобiв проштовхнути щось непривабливе у порожнi сосуди. Нова ж iдеологiчна система ще тiльки формувалася, була розмитою i невпевненою у собi, тому також не здатна була щось нав'язати або хоча б запропонувати. Проте важливим це було не для всiх. Попереднє поколiння на такому зламi часiв швидко зорiєнтувалося i пересiло з крiсел секретарiв райкомiв до крiсел перших осiб банкiв, приватних фiрм та телерадiокомпанiй – це була лише нова форма досягнення старих iдеологiчних цiлей. Молодшому ж поколiнню ще було не до iдеологiї. Коли ж прийшов i їхнiй час заповняти сосуди – десь на серединi дев'яностих – вакуума вже не було. Нова (назвемо її умовно – капiталiстична) система окрiпла вже достатньо, щоб рiшуче насаджувати свою систему координат. У нiй пiдлiткам пропонували стати рекетирами або юристами, шукати щастя там, де можна повнiше реалiзувати засвоєнi капiталiстичнi цiнностi. Нова система мала напоготовi й засоби досягнення цього – повернення елiтних учбових закладiв, чiтку градацiю спецiальностей на перспективнi, бажанi, кориснi, досяжнi, розшарування суспiльства, яке дозволяло точнiше визначати прiоритети i бажання.
Суспiльна свiтоглядна анархiя зачепила лише одне, вигадане нами поколiння.
Колишнi пiдлiтки подорослiшали, закiнчили випадковi вузи i влаштувалися на роботу.
Спробуємо описати, якими вони є сьогоднi.
Це поколiння не може зосередитися на власнiй кар'єрi, оскiльки не бачить кiнцевої мети, так само, як i не може виконувати роль тупих виконавцiв на нецiкавiй роботi заради чогось, щоб було б цiкавим поза роботою – будь-яка робота є нецiкавою, немає взагалi нiчого цiкавого анi на роботi, анi поза нею. Вони не заощаджують, тому що не знають, навiщо це робити – анi кришталеви люстри, анi лiмузiни не приходять їм у снах. Вигадане поколiння не зовсiм вербальне, але й не до кiнця цифрове. Воно з однаковим успiхом може читати зi звичайного паперу та з екрану монiтору - і з однаковою важкiстю втримує увагу пiсля першої сторiнки. Формат А4 є одиницею виміру його уваги у читанні і спілкуванні. А3 вже втомлює. Воно трошки грається в iгри, трошки слухає музику. Трошки курить.
Проте ризикнемо в черговий раз припустити, що анi амфетамiни, анi мп3-плеєри, анi мобiльнi телефони, анi Макдональдси, анi свобода слова, анi Зорянi вiйни не стануть, на нашу думку, характерною рисою тих, кому зараз вiд 23 до 27. Хiба що не знайдеться геть нiчого iншого, щоб їх охарактеризувати.
Наше вигадане поколiння все ще залишається пiдлiтком, який продовжує чекати, коли ж суспiльство розкладе перед ним свої цiнностi, щоб примiрити їх до себе. Але цього вже не станеться. Як у 25 неможливо навчити людину говорити, так само неможливо у 25 почати лiпити з неї члена суспiльства або його ворога.
Це вiчно молоде поколiння. Воно не розчаровується, але й не прагне. Воно не опинилося у мейнстрiмi, але й не занурилося в андеграунд. Воно ретельно перебирає все, що потрапляє до рук, але нi до чого не прикiпає серцем. Воно може робити все, але не може з'ясувати, що б воно хотiло робити.
Воно не накладає на себе руки, коли чогось не досягає, але й не плигає вiд щастя, коли досягає. Воно втрачає смак ще до того, як скуштувало. Iснування вигаданого поколiння можна вiдчувати, але його представникiв важко спiймати на гарячому. Воно є, i, одночасно, його немає.
– Треба писати, – рiшуче вiдреагував один двадцятип'ятирiчний знайомий, почувши про нашу iдею. – Уявляєте, якi будуть наслiдки для суспiльства!!!! Цiле втрачене поколiння!!!!!!
– А ти сам себе до нього вiдносиш?
– Я - нi.
Мені подобається
