Коментар до теми про колорадських жуків на одному сайті

Ой,девочки с меня огородница как с того колорадского жука бабочка.Досталась мне как-то дача в наследство.У подруги идея возникла картошку посадить, на поле что к даче примыкало.Картошка правда была невероятная, ей было до лампочки дожди,засуха,жуки...В одном кусте три-четыре больших картошины было,и вкусная невероятно.Садили вначале её,потом она закончилась ,а поле осталось.кто-то раздобыл ведро,или два картошки.Мелкая как горох,лично я уже готова была ананасы сажать лишь бы скорее с поля уползти.Так и посадили горстями.

Бег из USSR.

Бег из USSR.

Это была сама прикольная история побега из СССР, которую я когда-либо знал. Побеги бывали, вообще. Чаще всего драматичные, закачивающиеся под пулями пограничников, захватами самолетов и самоубийствами, а иногда курьезные, типа заблудиться в карельском лесу и выйти к финнам. Но этот случай был мирный и элегантный. И хотя уже была перестройка и, скоро уже наоборот - так любившие редких советских беглецов и диссидентов жители "цивилизованного" мира, сами начнут городить заборы от желающих приобщиться к свободе слова и предпринимательства - была перестройка и можно было просто подождать, но эти пацаны со своими женами не просто ушли, а ушли, что называется, "с вещами" - со средствами, которых хватило на первое время, чтобы устроится.

ВР=цирк

Шо сьогодні вчудив журналіст "1+1" Роман Вінтонів =)))

Прийшов у Верховну Раду в костюмі зайця)))

Його хотіли вивести, але за нього захистились колеги. І таким чином він зміг залишитись і брати інтерв'ю в депутатів.

А сам він сказав: "Якщо ВР перетворюється на цирк, то це треба офіційно визнати і вдягатися відповідним чином".

От так))))

История одной семьи

Мои родители встретились на сайте знакомств, в сообществе любителей дайвинга. Начав общаться, они тут же выяснили, что их объединяет не только подводное плавание: оба они тогда работали волонтерами в зоопарках, отец – в тель-авивском, а мать – в варшавском. Вскоре отец предложил матери серьезные отношения, а спустя год они оформили брак. Свадьба проходила дистанционно – отец хотел приехать в Европу, но в это время началась Вторая экономическая война, и его призвали в армию как специалиста по маркетингу. Когда спустя два года мои родители решили завести ребенка, они отправили свои репродуктивные материалы в одну из швейцарских клиник, и спустя девять месяцев на свет появился я.

ПЕРЕПРЫГИВАЙТЕ:)

Еще до моего рождения мои папа и мама поехали на пару лет в Беломорск, с четкой целью: заработать на шикарную машину - ЗАЗ 965 (горбатый запорожец).
Забегая вперед похвастаю, что им это удалось, и мы семь лет два раза в год катались в Крым, но это другая история.
Так вот, отец был строительным инженером, а мама библиотекарем.
Им выдали комнату.
Из мебели в ней была только подслеповатая лампочка, висящая на местами оголенном проводе.

Я одинока, но любима

Я одинока, но любима,
Смеюсь,когда так хочеться рыдать.
Я сильная, но так легко ранима,
Я забываю, чтобы не прощать.
Я ненавижу ложных обещаний
И от реальности скрываюсь я в мечте.
Я говорю, хотя боюсь признаний,
Ловлю улыбки,зная,что не те.
Я говорю “люблю”,когда теряю,
Но так боюсь мгновенье упустить,
Чужих людей всегда легко прощаю,
Но самых близких не могу простить.
Когда мне больно – просто улыбаюсь,
Я забываю часто имена…
И навсегда я ухожу, но не прощаюсь.
Всегда среди друзей, но я одна.
Я слабая, чтобы принять решенье,
Но сильная, чтобы сама решить.
Я разбиваю сердце за мгновенье
И заставляю с этим себя жить.
Когда легко – я сложность выбираю
И опрометчивость почти моя сестра.
Я не хочу, но часто отпускаю.
Не говорю я важные слова.
Я не умею врать, но и не верю
Ярким улыбкам и чужим “люблю”.
Переживаю каждую потерю
И поздно слишком о прощении молю.
Меня понять легко, но слишком сложно
Заставить меня ближе подпустить.
Я гордая, где это невозможно,
Но я умею искренне любить!

Автор невідомий

Криворізський народний бунт 1963 року

zoofirma.ru

Створено: П'ятниця, 08 січня 2010, 23:36

Згадуючи про соціальні заворушення і народні бунти у великих промислових містах СРСР кінця хрущовської епохи, як правило, говорять про Новочеркаськ. Тамтешні події відносно добре описані, збереглися архівні фото та спогади учасників тих подій. У червні 1962 р. робітники локомотивного заводу, протестуючи проти підвищення цін на продовольство, оголосили страйк і пішли під червоними прапорами і портретами Леніна до міськвиконкому, де війська розстріляли страйкуючих. 23 робітника загинули, 70 поранені, 132 людини були засуджені до страти або тривалих термінів ув'язнення.

Дух часу

Ще до Новочеркаська масові виступи, з різним ступенем жорстокості подавлені владою, сталися в підмосковному Подільську (1957), казахстанському Теміртау (1959), азербайджанському Кіровабаді (1961), Краснодарі (1961), Алтайському Бійську (1961), Муромі і Александрові Володимирської області Росії (1961), Беслані (1961). Тривали бунти і після Новочеркаська: Сумгаїт (1963), підмосковні Бронниці (1964), Москва (1966), киргизький Фрунзе (1967), казахстанський Чимкент (1967), Прилуки (1967), білоруський Слуцьк (1967), Нальчик (1968). Лише після 1968 року хвиля народних хвилювань спадає на добрий десяток років.
Найчастіше причинами народного обурення називають перебої у постачанні продовольства і підвищення цін на продукти харчування. Насправді, судячи зі свідчень, зібраних істориками, а також архівних документів (основним з яких є добірка, складена в 1988 р. спеціально для Горбачова), це справедливо лише для Кіровабаді і Новочеркаська. У переважній же більшості випадків безпосереднім приводом для бунту служило те, що сьогодні називається «ментовським бєспрєдєлом». Відчувши зміну політичного клімату в другій половині 1950-х, люди дуже гостро реагували на «порушення соціалістичної законності» з боку правоохоронців.

Побиття підлітка в СІЗО, жорстокий розгін мирних бабусь-торгівок - ці та подібні їм випадки «міліцейського бєспрєдєлу» зустрічали гідну відсіч (сотні, а часто тисячі обурених і готових на найактивніші дії людей) з боку народу, який тільки нещодавно повернувся з війни. До речі, помітне місце в списку інцидентів займають бунти, які розпочалися з конфлікту між міліцією і військовослужбовцями: народ незмінно ставав на бік «солдатиків», які тоді для нього все ще були «своїми». Варто пам'ятати і про армійського генерала Матвія Шапошникова, надісланого втихомирювати Новочеркаське повстання. Він відмовився віддавати наказ, заявив начальству: «Не бачу перед собою такого противника, якого варто було б атакувати нашими танками». Мовляв, німецьких солдатів у місті немає, видно тільки радянських робітників. Генерала розжалували і замінили офіцером КДБ, страйк таки розстріляли - але це хороша ілюстрація тодішніх відносин між армією і народом. З іншого боку, до міліції народ ставився не дуже благодушно - особливо у великих промислових містах, де значна частка населення за роки сталінського терору встигла побувати за гратами.

Якщо розквіт протестів припав на 1960-і роки, то свою силу народ відчув відразу після смерті Сталіна, не чекаючи ХХ партз'їзду. 4 серпня 1953 міліціонер у Херсоні застосував фізичну силу під час затримання підлітка, який продавав на базарі кукурудзу - випадок, на який сьогодні б навряд чи звернули увагу навіть допитливі правозахисники (на тлі «справжнього» беззаконня зараз тут немає нічого кричущого). Тоді обурені городяни зреагували миттєво: біля будівлі міліцейського облуправління зібрався натовп з 500 осіб, з якої лунали «вигуки антирадянського змісту». Міліціонер був арештований і відданий під слідство. Згодом механізми низової самоорганізації спрацьовували ще більш ефективно: у відповідь на аналогічні інциденти миттєво збиралися багатотисячні натовпи. (Цікаво, як у гебістське зведеннях, що описують ці випадки, незмінно фігурували «п'яні громадяни»: уявіть собі, наприклад, три тисячі «п'яних» маніфестантів.)

Криворізькі події

У 1963 р. народний бунт стався в Кривому Розі. Учасники і свідки тих подій досить добре пам'ятають їх, хоч і рідко згадують про них з власної ініціативи. Якщо в радянські часи «бунт на Соцмісті» особливо не обговорювався, але був добре відомою в місті подією, то сьогодні молоде покоління практично нічого про нього не знає. Офіційні підручники історії більш охоче розповідають про пізніших дисидентів-націоналістів, а ліві пам'ятають в основному про найгучніше Новочеркаське повстання. Але 50 років тому робітничий клас боровся і перемагав повсюдно, і ці сторінки історії українського пролетаріату не слід забувати. Подальший опис криворізьких подій 1963 записано зі слів двох чоловік, представників тодішньої робочої молоді: один намагався «підтримувати порядок», будучи в складі студентської дружини, другий був простим робітником.

16 червня у трамваї, який їхав вздовж парку в районі Соцмістечко (поблизу нинішнього стадіону «Металург»), розгорівся побутовий конфлікт: пасажирам не сподобалося зухвала поведінка нетверезого солдата. Його висадив і почав «заспокоювати» міліціонер, за свистком на допомогу прибігли патрульні - теж п'яні. Громадяни, які тільки що вимагали привести солдата до тями, були обурені тим, як з ним поводиться міліція. Не бажаючи втратити в натовпі солдата, «правоохоронці» відкрили вогонь. Були поранені двоє перехожих, але солдатові не вдалося втекти: його потягли в Дзержинське РВВС.

По району миттєво розійшлася новина про те, що п'яні мєнти б'ють солдата і стріляють у людей. Навколо РВВС на вулиці Революційній зібрався значний натовп (біля 600 чоловік), які вимагали відпустити військовослужбовця і покарати винних у свавіллі. Влада почала стягувати до місця подій міліцейські підрозділи з інших районів, але на протестуючих це не справило належного враження: у міліцію полетіли каміння, а та в свою чергу  відповіла кийками. Громадяни перевертали машини, врешті-решт прорвали міліцейське оточення і штурмом зайняли перший поверх РВВС. На другий поверх, де знаходиться збройний арсенал, підніматися не ризикнули, розуміючи, що тоді «будуть стріляти прямо в голову».

Міліціонера, з якого все почалося, повісили на пустирі - там, де зараз знаходиться криворізький міськвиконком. Бунтівники підпалили будівлю РВВС (подейкують, що ініціаторами підпалу були «рецидивісти»: в результаті згорів архів кримінальних справ). Міліція відкрила вогонь на ураження.

Паралельно по тривозі було піднято місцеву танкову дивізію, а з Дніпропетровська по тодішньому бездоріжжю терміново виїхали підрозділи внутрішніх військ. Протистояння тривало три дні. Придушували бунт жорстоко: за офіційними, напевно применшеними даними, вбито було семеро, 15 осіб було поранено. У місті говорили про сотні покалічених і десятки вбитих. У народі ходили, наприклад, наполегливі чутки про розстріляну міліціонерами вагітну жінку.

Під час бунту все, що відбувається ретельно знімають на фотоплівку співробітники «органів», що розташувалися на дахах і в інших зручних місцях. Фотографували як загальні плани, так і окремих людей: найполум'яніших ораторів і активних бійців. Наступного дня почалося переслідування учасників заворушень. На підприємствах робітників збирали в актових залах і показували їм фотографії, вимагаючи впізнати «зачинщиків». Тих, кого змогли ідентифікувати, «притягли до відповідальності»: за офіційними даними, під суд потрапив 41 людина. Когось розстріляли, інші отримали до 10 років суворого режиму.

Вісті про бунт, який розгублена влада ледве змогла придушити, без допомоги будь-яких ЗМІ швидко розійшлися по всьому місту. Через пару днів в районі Центрального ГЗК міліцейський патруль грубо розганяв бабусь, які торгували на вулиці насінням та іншими дрібницями. Назустріч йшла група робітників, які поверталися зі зміни. «Ви що, хочете, щоб ми тут влаштували те, що було на Соцмісті?», - З такою загрозою роботяги обступили ментів. Конфлікт на ЦГЗК був менш масштабним і кривавим, але показовим: люди як і раніше вірили в свої сили, і події дводенної давності цю віру не підірвали, а лише зміцнили.

Закон джунглів

Характерно, що очевидці категорично заперечували будь-який зв'язок хвилювань з підвищенням цін, дефіцитом або іншими економічними проблемами. Більш того, вони (всупереч історичним даним) взагалі заявили, що це не було проблемою, що в ті часи ціни тільки знижували, а фото відомих новочеркасських плакатів, мовляв, напевно підробили в наші дні за допомогою комп'ютерної техніки. Тобто, учасники пов'язують ці події виключно з протестом проти поліцейського свавілля.

Цим же були мотивовані і пізніші масові виступи - наприклад, бунт у Дніпродзержинську в 1972 р. Тоді двоє міліціонерів «взяли» на вулиці трьох п’яних чоловіків, які поверталися з весілля, і повезли їх у витверезник. З вини правоохоронців вийшло так, що в салоні патрульної машини спалахнула каністра бензину, і троє «клієнтів» згоріли живцем. Навколо машини зібрався натовп, спочатку не агресивно налаштований. Людей розохотили самі кадебісти і міліціонери, які почали стверджувати, що «тут нічого не сталося». Згорілу машину перевернули і відбуксирували до міськкому, у вікна установи полетіло каміння. Частина юрби перемістилася від міськкому до МВВС, почала штурмувати міліцію. Протестуючих розігнали сльозогінним газом, до міста пригнали військових і внутрішні війська. Солдати їхали у вантажівках і прострілювали вулиці холостими патронами. Наступного дня почалися арешти; всього по справі проходило близько 350 чоловік.

З більш віддаленої перспективи очевидно, що такі спалахи могли відбутися тільки в суспільстві, де давно вже тліли іскри соціального конфлікту. Але ж і в сьогоднішньому українському суспільстві немає недоліку в факторах, які посилюють соціальну напруженість. Чому ж список (напевно далеко не вичерпний) випадків безкарного міліцейського свавілля - катувань, знущання, побиття, фабрикації справ та ін - в інтернет-співтоваристві ua_antiment регулярно поповнюється не викликаючи практично ніякого опору? Коли «правоохоронців» намагається зупинити одна людина, за неї заступається, максимум, півсотні жінок (та й то безуспішно: див. справу Влада Галкіна) - тоді як 40-50 років тому в аналогічному випадку героя напевно відбила б багатотисячний натовп.

Сьогодні ми набагато більше залякані терором людей у погонах, ніж це було в «тоталітарному» СРСР. Членів Атомізованого пострадянського суспільства об'єднує між собою набагато менше зв'язків, ніж тоді. Ідеологія 90-х - «кожен сам за себе, ніхто нікому нічого не винен» - успішно діє і в кінці 2000-х, роз'єднуючи нас в інтересах можновладців. І поки ми не навчимося елементарної солідарності, не зрозуміємо, що в усіх нас - простих людей, найманих працівників, без блату нагорі і банківського рахунку за кордоном - спільні інтереси, до тих пір владу і капітал буде обігравати нас насухо. Незважаючи на нашу з вами пригнічену чисельну перевагу. Нехай же історія криворізького робітничого повстання послужить нам уроком такої солідарності. Автор: Денис Горбач

10 симптомов заболевания ПГМ

1. Как ни странно, о Библии, Христианстве, и истории церкви вы знаете намного меньше чем многие атеисты и агностики - но по-прежнему называете себя Христианами.
2. Вы определяете число 0.01% как "показатель невиданной удачи", когда идет разговор о проценте молитв, получивших ответ. Вы считаете это число доказательством того, что молитвы работают. И вы считаете, что остальные 99.99% НЕУДАЧ были просто Божьей волей.
3. В то время, как современная наука, история, геология, биология и физика не смогли убедить вас в обратном, какой-то идиот, катающийся по полу, и "говорящий на неведомом языке после того, как на него снизошел Святой Дух", является достаточным "доказательством" Христианства.
4. Вы верите, что все население этой планеты, исключая тех, кто разделяет вашу веру, и, тем не менее, включая тех, кто придерживается "соперничающих" с вашим вероисповеданий, проведет Вечность в бесконечном Аду Страданий. И в тоже время считаете свою религию самой "терпимой" и "любящей".
5. Вы желаете посвятить жизнь поиску брешей в факте научно установленного возраста Земли (несколько миллиардов лет), но не находите ничего странного и верите датам, записанным членами племён Бронзового Века, сидевшими в своих палатках и предполагавшими, что Земля родилась за несколько поколений до их существования.
6. Вы смеетесь над индуистскими верованиями, обожествляющими человека, и утверждениями греков о том, что бог спал с женщинами, но без проблем верите, что Святой Дух оплодотворил Марию, давшую затем жизнь человеку-богу, которого убили, и который затем воскрес и вознесся на небо.
7. Ваше лицо багровеет в яростном гневе, когда вы слышите о "зверствах", приписываемых Аллаху, но вы даже не вздрагиваете, слыша о том, как Бог/Иегова жестоко убил всех египетских младенцев в "Исходе" и приказал уничтожить целые этнические группы в "Джошуа" (обновлено: "Книга Иисуса Навина"), включая женщин, детей и даже деревья!
8. Вы смеетесь над политеистами (многобожцами), но без проблем верите в Триединого Бога.
9. Вы чувствуете себя оскорбленными и "обесчеловеченными", когда ученые говорят, что люди эволюционировали от других форм жизни, но у вас не возникает разногласий с Библией, в которой сказано, что мы были созданы из грязи.
10. Вы решительно отрицаете существование тысяч богов, провозглашенных в других религиях, но возмущаетесь, когда кто-то отрицает существование вашего бога.