"...Найвидатнішою подією цього часу був приїзд у столицю
африканського трагіка Айри Олдріджа. Шевченко не міг не зійтися з ним, у
них обох було надто багато спільного: обидва – чисті, чесні душі,
обидва – справжні художники, обидва змалку зазнали тяжкого гніту. Один,
щоб потрапити в театр, який він пристрасно любив і до якого вхід був
заборонений "собакам і неграм", найнявся в лакеї до актора, – другого
відшмагали за спалений під час малювання недогарок свічки. Вони не могли
розмовляти інакше, як з перекладачем, але вони співали один одному
пісні своєї батьківщини. Часто приєднувався до них Ант. Гр. Контський,
він акомпанував Шевченкові малоросійські пісні. Музика викликала в
Олдріджа захоплення, російські пісні й особливо малоросійські подобалися
йому".
(Юнге К.Ф., Спогади про Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1982).
"6 грудня 1858 року Шевченко писав: «Африканський актор зараз тут, він робить чудеса на сцені. Він показує нам життя Шекспіра». Записи тих часів розповідають про їхні жваві дискусії і як їхні перекладачі намагалися з усіх сил, щоб не відставати. Шевченко і Олдрідж виконували пісні один одного – традиційні українські народні мелодії і негритянські спірічуелс (духовні пісні афроамериканців). Олдрідж позував з різних нагод у студії Шевченка, результати цього висять у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві і в театрі Айри Олдріджа на території студентського містечка Університету Говарда у Вашингтоні, округ Колумбія". (Лері Соча, "Незвичайна дружба")
"Приходили мы к Шевченке втроем: Олдридж, моя десятилетняя сестра, которую Олдридж, после того как она заявила, что хотя он и негр, но она сейчас пошла бы за него замуж, называл своей «little wife», и я. Трагик серьезно садился на приготовленное место и сидел несколько времени торжественно и тихо, но живая натура его не выдерживала, он начинал гримасничать, шутить с нами, принимал комически-испуганный вид, когда Шевченко смотрел на него. Мы все время хохотали. Олдридж получал позволение петь и затягивал меланхолические, оригинальные негритянские мелодии или поэтические старинные английские романсы, совсем у нас неизвестные. Тарас слушал и заслушивался, а карандаш праздно опускался на колени. Наконец, Олдридж вскакивал и пускался плясать какую-нибудь «gig», к вящему восторгу моей сестренки. Потом мы все отправлялись к нам пить чай. Несмотря на оригинальность таких сеансов, портрет был скоро окончен, подписан художником и моделью и находится теперь у меня."
(Е. Ф. Юнге, Воспоминания о Шевченко, Вестник Европы, 1873, № 8)"
(Юнге К.Ф., Спогади про Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1982).
"6 грудня 1858 року Шевченко писав: «Африканський актор зараз тут, він робить чудеса на сцені. Він показує нам життя Шекспіра». Записи тих часів розповідають про їхні жваві дискусії і як їхні перекладачі намагалися з усіх сил, щоб не відставати. Шевченко і Олдрідж виконували пісні один одного – традиційні українські народні мелодії і негритянські спірічуелс (духовні пісні афроамериканців). Олдрідж позував з різних нагод у студії Шевченка, результати цього висять у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві і в театрі Айри Олдріджа на території студентського містечка Університету Говарда у Вашингтоні, округ Колумбія". (Лері Соча, "Незвичайна дружба")
"Приходили мы к Шевченке втроем: Олдридж, моя десятилетняя сестра, которую Олдридж, после того как она заявила, что хотя он и негр, но она сейчас пошла бы за него замуж, называл своей «little wife», и я. Трагик серьезно садился на приготовленное место и сидел несколько времени торжественно и тихо, но живая натура его не выдерживала, он начинал гримасничать, шутить с нами, принимал комически-испуганный вид, когда Шевченко смотрел на него. Мы все время хохотали. Олдридж получал позволение петь и затягивал меланхолические, оригинальные негритянские мелодии или поэтические старинные английские романсы, совсем у нас неизвестные. Тарас слушал и заслушивался, а карандаш праздно опускался на колени. Наконец, Олдридж вскакивал и пускался плясать какую-нибудь «gig», к вящему восторгу моей сестренки. Потом мы все отправлялись к нам пить чай. Несмотря на оригинальность таких сеансов, портрет был скоро окончен, подписан художником и моделью и находится теперь у меня."
(Е. Ф. Юнге, Воспоминания о Шевченко, Вестник Европы, 1873, № 8)"
Немає коментарів:
Дописати коментар